Чтение онлайн

Вір Норін прямував до медико-біологічного інституту. Вчені Ян-Ях об’єднали ці дві галузі природничих наук.

На вулиці все підкорялося поквапу нескінченного потоку перехожих, яких підганяв постійний страх запізнитися через невміння розпоряджатися своїм часом, через погану роботу транспорту і місць розподілу, точніше, продажу товарів. Неспокійно квапилися чоловіки; жінки, тоненькі як стеблинки, йшли нерівною ходою, зіпсованою незручним взуттям, тягнучи непосильні для них сумки з продуктами. Це були «джи». «Кжи» йшли набагато швидше. Тіні втоми вже борознили їхні обличчя, під очима набухали напливи, зморшки гіркоти оточували сухі, потріскані губи. Жінки всі, як правило, сутулили плечі, приховуючи груди, соромлячись їх. Ті, що рухалися надто гордо й прямо, належали до забезпечених повій, а звичайна жінка, яка йшла сміливо, з красивою поставою будь-якої хвилини могла бути скривдженою.

Дивовижним чином ця сексуальна викривленість уживалася з існуванням розкішно умебльованих Будинків їжі, де в пізній час і за дорогу плату танцювали, співали й навіть подавали страви оголені до пояса чи й зовсім голі дівчата. Дуже поверхові, неврівноважені громадські й особисті стосунки, в яких почуття людської гідності і турботи змінювалися злобою і брудною лайкою, непоясненна суміш добрих і поганих людей — все це нагадувало Вір Норіну невідрегульований прилад, коли за склом досліджуваного індикатора піки і спади змінюються у химерному танку.

Вір Норін завжди радів, коли серед безлічі перехожих, однаково засмучених утомою чи стурбованістю, йому траплялися чисті, замріяні очі, ніжні або тужливі. Так можна було без усякого ДПА відрізнити добрих людей від спустошених і зане-палих душ. Він сказав про це Таелю. Інженер заперечив, що таке поверхове спостереження придатне тільки для первинного відбору. Невідомою лишається психологічна стійкість, глибина і серйозність прагнень, досвід минулого життя. Астронавігатор погодився, але продовжував жадібно шукати ці ознаки справжнього життя у тисячах зустрічних перехожих.

Інститут, який запросив Вір Норіна, займав нову будівлю простої і чіткої архітектурної форми. Усе свідчило про те, що в ньому повинні були добре поєднуватися зручності роботи й обслуговування. Величезні вікна пропускали масу світла. («Надто багато, — подумав Вір Норін, — коли бракує затемнюючих пристроїв і світлофільтрів»). Але тонкі стіни не рятували від вуличного шуму, стелі були низенькі, а вентиляція погана. А втім, всюди задуха й тіснота були незмінними супутниками життя міста Центру Мудрості. Старовинні будівлі, зведені до початку житлової кризи, принаймні мали масивні стіни й високі поверхи, тому в них було і тихіше, і прохолодніше.

«Ліловий» вартовий у вестибюлі запопадливо підхопився, побачивши картку Ради Чотирьох. Перший заступник директора зійшов з верхнього поверху і люб’язно позів земного гостя по інституту.

На третьому — біофізичному — поверсі обчислювальні машини розраховували прилади, за дією аналогічні ретикулярним компараторам Землі. Астронавігатора привели до освітленого неяскравими рожевуватими лампами проходу, ліву стіну якого заміняло вікно з суцільного кришталево-прозорого скла завдовжки декілька метрів, яке відділяло коридор від приміщення лабораторії. Величезна зала, повністю позбавлена природного світла, низенька, підперта чотирма квадратними колонами, була б схожа на вироблений горизонт підземного рудника, якби не смуги голубуватих трубок, які світились у стелі, й сріблясто-сіра оздоба гладеньких стін. Похмура одноманітність: шеренги однакових столів і пультів, чоловіки й жінки у жовтих халатах і шапочках зігнулись над столами у позах глибокої зосередженості. Вір Норін устиг помітити, що люди прийняли ці пози, ледве в проході з’явився заступник директора. Тормансіанин вдоволено хихикнув.

— Мудро продумано! Прогулюючись тут, ми, адміністратори, стежимо за кожним працюючим. Багато нероб, треба підганяти!

— Інших способів немає? — запитав Вір Норін.

— Це найкращий і найгуманніший.

— І так влаштовано в кожній лабораторії?

— У кожній, якщо інститут розміщений у новій будівлі. Старі обладнані набагато гірше, і нам, начальникам, буває нелегко. Вчені теревенять під час роботи про всілякі дурниці, не шанують години, які належать державі. Треба частіше їх перевіряти.

Очевидно, наука Ян-Ях, як і всі інші види діяльності, мала примусовий характер. Розбите на дрібні скалки знання цікавило людей не більше, ніж будь-яка інша робота, коли в ній не бачиш сенсу і мети. Мали значення тільки вчена ступінь і посада, яка дає привілеї. Уривки наукових даних, добутих у рядових інститутах, оброблялись і використовувались ученими вищого класу, які працювали у краще обладнаних і недоступних, ніби фортеці, інститутах, що їх охороняли «лілові». Усі більш-менш талановиті вчені були зібрані в столиці та двох-трьох великих містах на обох берегах Екваторіального океану. До такої установи вищого класу й прийшов Норін у пошуках справжніх інтелігентів, шукачів знань в ім’я щастя людства Ян-Ях, таких, як інженер Таель і його друзі.

Астронавігатор і заступник директора обійшли установу. Всі лабораторії були збудовані однотипно, відрізняючись лише апаратурою й кількістю працівників.

— Повернемося до секції обчислювальних машин, — запропонував Вір Норін, — мене зацікавив розраховувальний апарат, який тут розробляють. Якщо дозволите, я розпитаю біофізиків.

— Вони мало що зможуть вам розповісти. Зараз вони зайняті характеристикою потоків входу і виходу. Здавалося б, проста річ, але вловити кількісне співвідношення поки що не вдається.

— А вам відоме призначення приладу?

— Звичайно. Не маю даних про вашу компетенцію, але спробую пояснити, — поважно відказав заступник директора. — Сітчаста, або ретикулярна, структура головного мозку переводить у свідомість стійкі асоціації…

— Даруйте, це на Землі вже давно відоме. Мене цікавить тільки призначення апарата. У нас щось схоже слугує для вибору найбільш ефективного поєднання людей у робочих групах вузького призначення.

— Це надто складно! Нам потрібен прилад для розпізнання і наступного вилучення зворотних асоціацій, які неминуче повторюються у всіх без винятку людей. У багатьох вони настільки сильні, що викликають стійкий опір впровадженню мудрості й вихованню любові до Великого. — Заступник директора автоматично зігнувся в шанобливому поклоні.

— Все ясно, — крижаним тоном сказав Вір Норін, — дякую. Мені й справді нічого йти до лабораторії.

— Наші вчені хочуть зустрітися з вами, — квапливо сказав заступник директора, — але зараз вони перебувають на робочих місцях. Доведеться почекати, доки всі зберуться. Може, ви прийдете до нас у «майстерню»? Так називаються наші вечірні зібрання, де ми розважаємося, проводимо дискусії або влаштовуємо перегляди якихось видовищ.

— Що ж, — усміхнувся астронавігатор, — певне, це я буду і розвагою, і видовищем, і дискусією.