Чтение онлайн

— Не можна! Надто швидко! Ви рухаєтесь так само стрімко, як і думаєте. Робіть лише кінцівки, я даватиму знак, і ви «завмирайте»!

Так справа пішла краще. По закінченні сеансу скульптор почав складати об’ємну паку ескізів.

— Продовжимо завтра!.. А втім, дозвольте мені посидіти, почекати. Ви розмовлятимете з «Ангелами», а я ще помалюю вас. Ніколи не думав, що люди вищої цивілізації будуть такими міцними!

— Так помилялися не лише ви. Багато наших предків вважали, що людина майбутнього стане тонкою, тендітною і ніжною. Прозорою квіткою на гнучкій стеблині.

— Еге ж, ви вгадали, навіть говорите тими ж словами! — вигукнув скульптор.

— А як жити, долаючи, змагаючись із життям і водночас радіючи йому? За рахунок машини? Яке ж це життя? Щоб стати матір’ю, я повинна за складом бути амфорою мислячого життя, інакше я покалічу дитину. Щоб витримати навантаження важких справ, бо тільки в них живеш повнокровно, ми повинні бути сильними, особливо наші чоловіки. Щоб сприймати світ в усій його красі й глибині, треба володіти гострими почуттями. На столі у голови Ради Чотирьох я бачила символічну скульптуру. Три мавпи: одна заткнула вуха, друга закрила лапами очі, третя затулила рот. Так, на противагу цьому символу таємниці й покірної поведінки, людина мусить чути все, бачити все й говорити про все.

— Коли ви пояснюєте, все стає на місце, — сказав скульптор, — проте мені від цього не легше з вашою багатогранною особою. Ескізи-зліпки зроблю, коли увійду в образ. Дивний, нечувано прекрасний образ, але не чужий — і від цього ще важче. Зрозумійте мене, таке неможливо зробити відразу!

— Не переконуйте, я все розумію. І посиджу з вами ще після того, як усі підуть. Та перш ніж з’являться «Сірі Ангели», мені треба знати про святилище Трьох Кроків. Ви щось з’ясували, Гахден?

— Святилище створено за часів заснування храму, коли релігійний культ Часу був у розквіті. Сюди мали доступ тільки ті, хто пройшов три ступені випробувань або три кроки посвячення.

— Отже, я не помилилась — ця віра принесена до вас із Землі! Віра в те, що досягти заслуг можна раз і назавжди без тривалого служіння і без боротьби. І ось тут за два тисячоліття вони не зуміли досягти навіть рівноваги сил горя і радості!

— Про які випробування ви говорите? — зацікавився скульптор.

— В будь-якій релігії є випробування перед посвятою у вище, таємне знання. Їх три, три кроки до індивідуальної величі й могутності. Ніби може існувати якась особлива сила безвідносно до іншого, навколишнього світу.

Перше випробування, так зване «випробування вогнем» — це надбання витримки, вищої мужності, гідності, довіри до себе. Це як процес згоряння всього лихого в душі. Після випробування «вогнем» ще є можливість повернутися назад, стати звичайною людиною. Після двох наступних — шляхи назад відрізані: той, хто здолав їх, уже не зможе жити повсякденним життям.

— І все це виявилося забобонами? — запитав, ледь затинаючись, Таель, який вийшов з галереї.

— Ні, не все. Ми багато чого взяли для психологічного тренування. Але віра у верховну істоту, яка стежить за кращими долями, була наївним пережитком печерного уявлення про світ. Навіть гірше — пережитком релігійного фанатизму Темних Віків, який існував паралельно з переконанням, що людина в усіх мінливостях і катастрофах планети мусить бути врятована тому, що вона — людина, боже створіння. Ті, хто вірив у бога, забували, що, навіть якби бог був насправді, він не став би заохочувати брак високих духовних якостей, прагнень і гідності у своєму творенні єдиного, наділеного розумом самопізнання. Сума злочинів людини, кинута на терези природи, цілком забезпечувала смертний вирок цьому невдалому і пихатому створінню.

А з іншого боку, діалектика світу така, що тільки людина володіє правом судити природу за надто великий обсяг страждань на шляху до вдосконалення. Неймовірно тривалий процес еволюції поки що не здатний звільнити світ від страждання, ні знайти правильного шляху до щастя. Якщо цього не зробить мисляча істота, тоді океан страждання хлюпатиметься на планеті до абсолютної загибелі всього живого від космічних причин — затухання світила, спалаху наднового — тобто ще мільярди років.

У підземелля, озираючись, увійшли вісім чоловік з суворими навіть для похмурих тормансіан обличчями, у темно-сірих плащах, вільно накинутих на плечі.

Архітектор хотів був підвести їх до Родіс, але той, який ішов попереду, недбало відсторонив Гахдена.

— Ти володарка земних прибульців?.. Ми прийшли подякувати тобі за апарати, про які ми мріяли тисячоліття. Багато віків ми ховались і байдикували, а тепер можемо повернутися до боротьби.

Фай Родіс подивилася на закам’янілі обличчя гостей — вони світилися волею і розумом.

Вони не носили ніяких прикрас чи знаків, вбрання їхнє, за винятком плащів, надітих, очевидно, для нічних мандрівок, нічим не відрізнялось від звичайного одягу середніх «джи». Тільки у кожного на великому пальці правої руки була широка платинова каблучка.

— Отрута? — запитала Родіс у ватажка, рухом запрошуючи сідати і показуючи на перстень.

Той ворухнув бровою, геть як Чойо Чагас, і жорстка посмішка ледь торкнулася його губ.

— Останнє рукостискання смерті — для тих, на кого падає наш вибір.

— Звідки походить назва вашого товариства? — запитала Родіс.

— Невідомо. З цього приводу не лишилось ніяких переказів. Ми так назвались від самого заснування, тобто з моменту нашої появи на планеті Ян-Ях з Білих Зірок, чи з Землі, як стверджуєте ви.

— Я так і знала. Назва вашого товариства глибша за змістом і набагато древніша, ніж ви гадаєте. В Темні Віки на Землі народилася легенда про великий бій Бога і Сатани, добра і зла, неба і пекла. На боці Бога бились білі ангели, на боці Сатани — чорні. Увесь світ розколовся навпіл доти, доки Сатана з його чорним військом не був переможений і скинутий до пекла. Але були ангели не білі й не чорні, а сірі, які лишилися самі по собі, нікому не підкоряючись і не воюючи ні на чиєму боці. Ними знехтувало небо і не прийняло пекло, і відтоді вони назавжди залишились між раєм і пеклом, тобто на Землі.

Похмурі прибульці слухали з палаючими очима: легенда їм сподобалась.

— Ім’я «Сірих Ангелів» прибрало таємне товариство, яке боролося із звірствами інквізиції в Темні Віки, однаково проти зла «чорних» слуг господа і невтручання, байдужості «добрих білих». Я думаю, що ви і є нащадки ваших земних братів.

— Дивовижно! — сказав ватажок «Сірих Ангелів». — Це додає нам ще більшої впевненості.

— У чому? — несподівано різко запитала Фай Родіс.

— У необхідності терору, у переході від поодиноких дій до масового винищення шкідливих людей, які надзвичайно розмножилися останнім часом!