Чтение онлайн

— Якби тільки це!

— Ще зовсім недавно у нас були кабінети совісті. Туди приходили люди, щоб оцінити свої вчинки, з’ясувати їх мотиви чи дізнатись, як слід робити, з допомогою широкої інформації, справедливих і ясних умів людей з глибокою інтуїцією.

Ця пропозиція Родіс не сподобалася володарю.

Чойо Чагас зробив прощальний жест і зник.

За кілька хвилин охорона старанно замивала підлогу на тому місці, де щойно лежав труп Янгара, і з забобонним жахом озиралися на Родіс, яка ходила по кімнаті. Їй довелося вимкнути СДФ і вона побоювалася надмірної цікавості «лілових». Вартові зникли. Замість них з’явився захеканий, ледь живий Таель.

— Моя помилка! Моя дурість! — закричав він, зупинившись на порозі.

Родіс спокійно завела його до кімнати й причинила двері — вона інстинктивно засвоїла цю необхідну для мешканця Ян-Ях пересторогу, — потім розповіла про те, що трапилося.

Тормансіанин потроху заспокоювався.

— Я зараз піду й повернусь до підземелля. Ми там чекатимемо на вас. Не забудьте: сьогодні у вас великий і важливий прийом! — Лукаві зморшки зовсім по-земному промайнули на вустах тормансіанина.

— Ви інтригуєте мене, — сказала Родіс, усміхаючись.

Інженер зніяковів, відчуваючи, що вона читає його думки, махнув рукою і втік.

Зачинивши двері й настроївши, як звичайно, СДФ, Родіс рушила до підземелля.

У святилищі Трьох Кроків на неї чекали Таель з Гахденом і незнайомий чоловік з різкими рисами обличчя і по-пташиному пильним поглядом світло-карих очей.

— Я зрозуміла, — сказала Родіс, перш ніж інженер і архітектор представили відвідувача, — ви — художник?

— Це полегшує наше завдання, — сказав Гахден, — якщо ви зрозуміли, що вам доведеться бути символом Землі. Рі Бур-Тін, або Рітін, — скульптор і повинен виконати бажання багатьох людей створити ваш портрет. Він один з кращих художників планети і працює вражаюче швидко.

— З гірших! — несподівано високим і веселим голосом сказав скульптор. — Принаймні на думку тих, хто відає у нас мистецтвом.

— Хіба мистецтвом можна «відати»? — здивувалась було Родіс, але одразу додала: — Так, я забуваю, що «відати» у вас означає «охороняти», охороняти олігархію від зазіхання на її неподільну владу над духовним життям.

— Важко сказати краще! — вигукнув скульптор.

— Але ж є люди, які просто люблять мистецтво і допомагають йому. Ті, кому відомо, що й одна троянда прикрашає весь сад.

— Нас люблять тільки вбогі, а «Змієносці» неосвічені й ставляться до всього надто утилітарно. Вони утримують лише прислугу від мистецтва, які вихваляють їх. Справжнє мистецтво — тяжка праця. Чи багато зумієш створити, якщо в житті зайнятий оздобленням палаців і садів скульптурною дешевизною? А твори справжнього мистецтва, літератури, архітектури! Для людини це — щит, захист мрією, яка не збулась у природному плині життя.

— Ми називаємо мистецтво не щитом, а віхами боротьби з інферно, — сказала Родіс.

— Байдуже, як називати, важливо, щоб м’истецтво несло втіху, а не розвагу, кликало на подвиг, а не давало снодійне, не займалося пошуками дешевого раю, не перетворювалось на наркотик, — промовив Рітін.

— Я пригадую, як нашу Чеді вразила майже цілковита відсутність скульптур у місті, парках і майданах. Їх вважають непотрібними?

— Не тільки. Якщо скульптура стоїть без охорони або не захищена металевими ґратами, її негайно знівечать, забруднять написами, а то й геть розіб’ють!

— У кого підніметься рука на красу? Хіба люди можуть образити дитину, розтоптати квітку, скривдити жінку?

— І дитину, і квітку, і жінку! — хором відповіли троє Тормансіан.

Родіс тільки розвела руками.

— Поява таких людей у суспільстві вашого типу, очевидно, неминуча. Та чи відоме вам відсоткове співвідношення їх з нормальними людьми? Зростає їхня чисельність чи зменшується? Ось кардинальне питання.

Тормансіани мовчки перезирнулись.

— Знаю, знаю: статистика під забороною. І все-таки вам треба самим збирати відомості, порівнювати, позбавлятись громадської сліпоти…. — Фай Родіс замовкла і раптом засміялась: — Я уподібнююсь олігархам і починаю давати не поради, а як це?..

— Вказівки, — розплився в широкій і добрій посмішці архітектор.

— Ну що ж, починайте, Рітін! Мені стати, сісти чи ходити?

Скульптор завагався, кілька разів зітхнув, не наважуючись сказати. Родіс здогадалась, але не поспішала йому на допомогу, скоса і вичікувально дивлячись на нього. Рітін насилу вимовив:

— Бачите, земні люди — інші не лише обличчям, статурою, але й тілом… Воно у вас особливе. Не сказати, що легке, але й не видається важким. При міцності й масивності тіло ваше дуже гнучке і рухливе.

— То ви хочете, щоб я позувала без одягу?

— Якщо це можливо! Тільки тоді я створю повний портрет жінки Землі!

Тормансіани не встигли опам’ятатися, як Родіс стала ще недоступнішою і недосяжнішою в гордій своїй красі.

Архітектор, молитовно склавши руки, дивився на неї. Він одразу пригадав постаті героїв, які були сховані масками підземелля. У звичному вбранні вони видалися б грубуватими. З Родіс вийшло навпаки: одягнена, вона здавалась меншою і тендітнішою, а лінії тіла були набагато чіткіші, контрастніші, ніж у скульптури предків у галереї.

Таель завмер, втупившись у підлогу, і навіть прикрив очі долонею. Раптом він повернувся і зник у темряві галереї.

— Нещасний, він кохає вас! — уривчасто, майже брутально кинув скульптор, не зводячи очей з Родіс.

— Щасливий! — заперечив Гахден.

— Бережись! І ти загинеш! Але мовчи! — владно промовив Рітін! — Ви танцюєте? — звернувся він до Родіс.

— Як і кожна жінка Землі.

— Тоді танцюйте щось таке, щоб усе тіло включилось у танок, кожен м’яз!

Скульптор заходився в шаленому темпі накидати ескізи на аркушах сірого паперу. Кілька хвилин промайнули в мовчанні. Потім Рітін безсило опустив руки.