Чтение онлайн

Раптом стався великий землетрус, так, що основа в’язниці захиталась, повідчинялися всі двері в’язничні.

Священик тепло всміхнувся.

– Віднині, друже мій, якщо в тебе немає іншого імені, я називатиму тебе Сайлас.

Привид кивнув. Сайлас. Він здобував тіло.

«Моє ім’я Сайлас».

– Час снідати, – сказав священик, – тобі будуть потрібні сили, якщо ти допомагатимеш мені будувати церкву.

Перебуваючи на висоті тисячі футів на Середземномор’ям, єпископ Арінґароса ледь помітив турбулентність, у яку потрапив літак. Його думки були зайняті майбутнім «Opus Dei». Він би хотів зателефонувати Сайласу в Париж. Але не міг.

– Це для твоєї безпеки, – пояснив Учитель, говорячи англійською з французьким акцентом. – Розмова може бути перехоплена. Наслідки можуть стати катастрофічними для тебе.

Арінґароса знав, що він мав слушність. Учитель, здається, був надзвичайно обережною людиною, він навіть Арінґаросі не відкрився, хто він. Але цю людину варто було слухатися. Зрештою, він звідкись отримав надзвичайно секретну інформацію: імена чотирьох членів братства!

– Єпископе, – сказав йому Учитель, – я все організував. Згідно з моїм планом, ви маєте наказати Сайласу протягом кількох днів спілкуватися по телефону лише зі мною. Ви не повинні в цей час розмовляти. Я роблю це заради захисту доброго імені – вашого і Сайласа… а також моїх інвестицій.

«Двадцять мільйонів євро, – подумав єпископ. – Допомога на щось надзвичайно важливе!» Він дозволив собі всміхнутися, що траплялось нечасто. Лише п’ять місяців тому він так боявся за майбутнє віри. Тепер воля Божа допомогла знайти рішення. Якщо відбуватиметься так, як планувалося, Арінґароса скоро володітиме чимось таким, що зробить його наймогутнішою постаттю в християнському світі.

Учитель і Сайлас не підведуть.

Учитель діяв заради грошей, Сайлас заради віри.

І гроші, і віра є могутньою мотивацією успіху справи.

– Це жарт?! – Безу Фаш аж зблід, недовірливо й люто дивлячись на Софі Неве. – Числовий жарт? Ваша професійна оцінка коду Соньєра полягає в тому, що ви вважаєте це чимось на кшталт математичного розіграшу?

– Цей код, – пояснювала Софі, – настільки простий, що Жак Соньєр мав бути певним: ми відразу все зрозуміємо, – вона витягла з кишені свого светра клаптик паперу і простягла його Фашу, – ось дешифрування.

Фаш глянув на нього.

– І це все?! – вигукнув він. – Усе, що ви зробили, – це поставили числа в порядку зростання.

У Софі вистачило нахабства задоволено всміхнутися.

– Саме так.

Голос Фаша став низьким, просто утробним:

– Агенте Неве, я не знаю, що ви тут робили, але пропоную вам доповідати швидше.

Він кинув стурбований погляд на Ленґдона, який стояв поряд із телефоном біля вуха, певне, все ще прослуховуючи повідомлення від посольства США. Обличчя Ленґдона посіріло, вочевидь новини були недобрі.

– Капітане, – сказала Софі небезпечно відважним тоном, – послідовність чисел, які ви тримаєте у своїх руках, є однією з найславетніших математичних прогресій в історії. Це послідовність Фібоначчі, – продовжила вона, кивнувши на папірець у руках Фаша. – Послідовність, у якій кожне число дорівнює сумі двох попередніх.

Фаш роздивився числа. Кожне з них і справді було сумою двох попередніх, і Фаш не міг уявити, який усе це мало стосунок до смерті Соньєра.

– Математик Леонардо Фібоначчі винайшов цю послідовність чисел у тринадцятому столітті. І, звичайно ж, то не випадково, що всі числа, написані Соньєром на підлозі, належать до славетної послідовності Фібоначчі.

Фаш деякий час дивився на молоду жінку.

– Добре, але що видумаєте про те, чому Жак Соньєр вирішив їх написати? Що він цим сказав? Що це означає?

Вона знизала плечима.

– Нічого. В тому-то й річ. Це просто жарт. Це як узяти слова славетної поезії й написати їх у довільному порядку, щоб подивитись, чи хтось упізнає, звідки вони.

Фаш погрозливо ступив уперед і наблизив своє обличчя майже впритул до обличчя Софі.

– Я сподіваюсь, ви маєте якесь адекватніше пояснення, аніж це.

М’які риси Софі стали на диво жорсткими.

– Капітане, враховуючи те, що у вас поставлено сьогодні на карту, я вважала, що вам варто було б знати, що Жак Соньєр міг просто гратися з вами. Мабуть, це не так. Я поінформую директора відділу дешифрування, що ви не потребуєте наших послуг.

Сказавши це, вона розвернулась на підборах і пішла тією ж дорогою, якою прийшла.

Спантеличений Фаш дивився, як жінка зникає у темряві. «Вона що, збожеволіла?» Він глянув на Ленґдона, який усе ще слухав повідомлення по телефону і, здавалося, був дуже занепокоєний. Коли він урвав зв’язок, то виглядав наче хворий.

– Щсь сталося? – спитав Фаш.

Ленґдон ледь похитав головою. «Погані новини з дому», – подумав Фаш, помітивши, коли брав назад телефон, що його підозрюваний злегка спітнів.

– Нещасний випадок, – відповів Ленґдон затинаючись і дивно поглядаючи на Фаша, – один друг… – він вагався, – я маю летіти додому завтра вранці першим же рейсом.

Фаш не сумнівався в тому, що шок на обличчі Ленґдона був непідробним, але він відчув й іншу емоцію: йому здалося, в очах американця з’явивсяся прихований страх.

– Мені шкода, – сказав він, уважно дивлячись на Ленґдона. – Може б, ви присіли?

Він рушив до однієї з лавок у галереї. Ленґдон неуважно кивнув, зробив кілька кроків до лавки, а потім зупинився.

– Взагалі-то, я хотів би скористатися туалетом.

Фаш був внутрішньо незадоволений, що допит уривався.

– Туалет. Звичайно ж. Давайте зробимо перерву на кілька хвилин, – він рушив назад довгим коридором у тому напрямку, звідки вони прийшли. – Є туалети біля кабінету куратора.