Чтение онлайн

Марійка ніколи не боялась іспитів, і їй ніхто ніколи не освідчувався в коханні. У школі її часто дражнили, в інституті – не помічали, просто не бачили. Тут вона була лише безстатевим привидом, який сумно дивиться на життя збоку…

«Але саме так і має дивитися на світ справжній історик!» – великорозумно втішила себе вона, щоб притлумити інше, вкрай нерозважливе почуття, що тенькнуло в ній, коли побачила щасливу кульмінацію чужого роману.

На іншому краю підвіконня голосно божеволіли три нерозлучні подружки з їхньої групи – Рита, Ліда й Женя, – завзяті красуні й тусовниці. Рита навіть промайнула пару разів на сторінках глянсових журналів, які оповідають про всілякі модні заходи, безгруда Ліда відвідувала школу моделей, Женя ж була просто гарненькою, як херувим, і так само чарівно пустотливою…

– Ох, відчуваю, Василиса Премудра мене уриє! – жалібно просипіла Женя. – Я вчора й голову спеціально не мила. Погана прикмета – мити голову перед іспитом.

– Тут на брудній голові не проскочиш, – нервово вискалилася Ліда. – Це тобі не Марківна. Та ставить «добре» кожній дівці, що має вигляд Лесі Українки в труні. А наша Вася кожну дату запитає. Всю ніч, як дурка, її байки вчила. Олекса мені свій конспект одксерив. Господи, і кому це зараз потрібно! До речі, – несподівано підбадьорилася вона. – Ви знаєте, яку він мені записку туди засунув? «Черево твоє – ворох пшениці, обставлений ліліями, два соски твої – як двоє козенят…» Він, виявляється, на мене дрочить із першого курсу!

Женя у відповідь коротко реготнула, – її зазвичай нестримний сміх од страху примерз до губ.

– Що, знову ти? – навіть не розсердилася на подругу Ліда. – Ти завжди так зі своїми поганими розіграшами! Ну на біса?!

– Пам’ятайте, – подала величний голос Рита. – Ввечері відзначаємо складення іспиту в клубі «О-йо-йой»?

– Точніше, валимо його і напиваємося з горя, – вже змирилася зі своєю долею Женя.

– Треба хлопців прихопити, щоб за випивку нам сплатили. О-о-о… А ось і наш головний змій! До речі, ти знаєш, про що я дізналася? – Ліда раптом гаряче зашепотіла щось у вуха подругам, які миттєво опинилися біля її рота.

Що саме, Марійка не розчула, хоча дуже хотіла б.

Вона жадібно поглянула на новоприбулого і тут же, боячись, що хтось устиг розшифрувати її нелегальний погляд, опустила очі долу й почала з підкресленим інтересом розглядати свої нічим не примітні пальці з коротко обстриженими нігтями і задирками.

Хлопець, що став причиною цього невеликого переполоху, йшов по коридору самовпевненою ходою плейбоя, який звик, що його тіло постійно полірують десятки жіночих поглядів.

Він був гарний, навіть занадто гарний як для чоловіка. І цей надлишок краси – вередливі губи, гордий ніс, чорне волосся, зібране ззаду у хвіст, – мимоволі сприймався оточенням як щось порочне, що перебирає за межі встановленої норми.

Три подружки автоматично вигнули спини, три пари грудей – першого, другого і третього розмірів – наставилися на нього, як пістолети. Три пари очей упилися в нього, як гарпуни, і заклично потягли до себе. Досі Мир, який мав симптоматичне прізвище Красавицький, вважався їх загальною колективною власністю, позаяк не віддавав перевагу жодній. Статечно посміхаючись, красень попрямував до їхнього вікна.

І тут сталося щось неймовірне, що практично прирівнюється до дива – отого, про яке Марійка мріяла щоночі, до безсоння придумуючи все нові й нові подробиці.

Мимохідь махнувши подругам рукою, Мир підійшов до Марійки і, спершись ліктями на підвіконня, навис над нею всім тілом.

– Марійко, як справи? – промурчав він ніжно.

Її серце істерично задубасило в груди дебелим кулаком, так що від цього гуркоту заклало вуха!

– Добре, – відповіла вона ледве чутно, напружено дивлячись йому в грудну клітку.

Боже, вона була в його обіймах!!!

– А шпаргалочки в тебе є? – лагідно запитав Мир, акуратно підводячи пальцем її підборіддя.

– Є.

Уперше в житті Марійка дивилася йому у вічі!!!

– За Васиними конспектами? – про всяк випадок уточнив той, хоча запитання було суто риторичним. – А навіщо вони тобі, якщо ти й так усе знаєш?

– Коли я пишу шпаргалки, то зайвий раз повторюю матеріал і систематизую знання, – автоматом видала Марійка ще зі школи завчену репризу, почувши яку, всі вчителі приголомшено розтуляли рота, розуміючи: рай на землі все-таки існує!

– Он як… – Несподівано він нахилився до неї так близько, що їхні губи опинилися в страхітливій близькості. – А де вони в тебе? – мовив він еротичним напівшепотом, майже торкаючись губами її рота.

– Під спідницею, – чесно відповіла Марійка.

– Під спідничкою, – солодко повторив Мир, кладучи досвідчені руки на її щільно зведені коліна. – Поміняємося, чуєш? Шпаргалки – на мій вдячний поцілунок? Ну віддай їх мені, а то я іспит завалю…

У його вустах це прозвучало як: «Віддайся, а то я збожеволію!», і у відповідь Марійка лише покірно кивнула, не в змозі відірвати від нього зачарованого погляду.

Красень по-хазяйськи поклав руку їй на плече і, притискаючи до свого стегна, на очах у всіх потягнув за ріг коридора. Марійка встигла помітити, що три подруги обурено дивляться їм услід, але всі її думки й почуття перемістилися в один занімілий лівий бік, що стикався з його джинсами і сорочкою, від якої пахло сигаретним димом, одеколоном і неможливим щастям.

– Ну?

Тепер вони були тет-а-тет.

Склавши руки на грудях, Мир вичікувально дивився на неї, і не думаючи відвертатися. Вона хотіла попросити його про це, але в язик ніби вкололи дозу місцевого наркозу. Тяжко соромлячись, Марійка обернулася до нього спиною і, незручно задерши спідницю, витягла з-під неї спеціально зшитий фартушок із розсортованими по кишенях відповідями.

– Боже, яка краса! – насмішкувато розчулився він, приймаючи її рукоділля. – Куди ж мені це причепити? – Він вивільнив із штанів полу сорочки і прилаштував синій фартушок на животі, пов’язавши його шворочки собі на шию. – Спасибі, Марусю! Ти дуже корисна дівчина! – його губи недбало цмокнули повітря. – Цілую. Бувай!

Привид Красавицького випарувався.

Марійка стояла, притулившись спиною до стіни, і зачарування неможливого дива стікало з неї, як тала вода з дахів будинків.

Зараз, ніби хтось показав це їй збоку, вона зрозуміла раптом, якою кумедною була ця сцена спокушання Марійки Ковальової заради Васиних шпаргалок. йому було нудно сказати «дай» і отримати. І від надлишку сили і веселого презирства до життя, з бажання потішити чи позлити (?) трьох подруг, помилуватись її догідливим кролячим поглядом, її трихвилинною вірою, що такий, як він, міг звернути увагу на таку, як вона, Мир – ледачий бог занадто покірного в його руках жіночого світу – мимохідь вивернув Марійчину «таємницю» навиворіт.