Чтение онлайн

— Значить, у Містраля просто був тут пацієнт, — сказав я. — Але чому він приховував це?

— Свої наукові праці він тримав у таємниці, — зауважив Трепка. — Я хотів би довідатись, на що хворіє цей чоловік і чим лікував його Містраль. Безсумнівно, це якесь захворювання крові, щось близьке до спеціальності Містраля.

— Наприклад, агранулоцитоз.

— Наприклад, агранулоцитоз, — повторив Трепка. — Не забувайте, що ця хвороба була предметом наукової праці професора.

— Наукової праці «Дзета», — додав я. Трепка кивнув головою.

— Завтра прийдемо сюди з нашими ескулапами. Цікаво, що вони скажуть.

В садибі «Пристані Ескулапа» по головній алеї прогулювався професор Касіца. У його ході відчувалась якась нервовість. І в мене мимоволі постало питання, чи випадково він тут прогулюється чи, може, чекає на нас. Бо як тільки-но ми вийшли з прохідної будки, професор попрямував назустріч.

— Ви з прогулянки?

Хоч Касіца вдавав, що в нього добрий настрій, в очах таїлася якась турбота.

— Повертаємось із Рудих Ям, — спроквола мовив Трепка, допитливо дивлячись на професора, але обличчя того лишалося байдужим. — Виявляється, професор Містраль залишив там хворого.

— Он як? Я не знав про це, — відповів здивований Касіца.

— Ця людина в тяжкому стані, добре було б, якби ваші лікарі потурбувалися про нього. Чи можна буде це зробити?

— Звичайно, — сказав Касіца. — здивовано глянувши на нас. — На що хворіє ця людина?

— На жаль, ми не змогли довідатися. Мабуть, це якийсь цікавий випадок. Наскільки мені відомо, у професора Містраля не було зайвого часу, щоб особисто забавлятися в благодійника. Скоріше він послав би асистента. Що ви про це думаєте, професоре?

— Поділяю вашу думку, — відповів Касіца. — Це, безумовно, якийсь особливий випадок, що зацікавив Містраля з наукового боку.

— І на якому він міг би випробувати нові методи і засоби лікування.

Мені здалося, що Касіца чуйно глянув на нас.

— Нові засоби? Що ви маєте на увазі, капітане?

— Наприклад, нові засоби проти агранулоцитозу, які містяться в праці «Дзета»?

— Ах, ви це маєте на увазі! — Касіца невимушено розсміявся. — На жаль, ви помиляєтесь. У науковій праці «Дзета» були деякі міркування щодо етнології і патогенезу агранулоцитозу, але в ній не було жодного слова про лікування цієї хвороби. Ви, панове, з якоюсь незрозумілою пристрастю вхопилися за цю наукову працю. Стався навіть один прикрий факт, я хотів би вас поінформувати про нього і разом з тим висловити рішучий протест. Уявіть собі: нещодавно мені подзвонили по телефону від машиністки з Пясечного, що поручик Журка забрав у неї обидва рукописи професора Містраля. Мені здається, що це, делікатно кажучи, перебільшення ваших повноважень. Рукописи я одержав перед смертю свого незабутнього колеги з його власних рук і не розумію, яке відношення це має до справи. Ви затримуєте публікацію цих матеріалів.

— Не турбуйтеся, — намагався заспокоїти його Трепка, — рукописи вам повернуть.

— Але чому їх забирали? Я розумію, поручик Журка міг не повірити, що я справді віддав їх передруковувати, але ж досить було переконатися. Навіщо порушувати порядок нашої праці?

— У поручика Журки є деякі свої методи… — почав Трепка.

— Мушу вам признатися, — перебив його професор, — що методи поручика Журки починають вилазити мені боком. Ця людина просто дратує мене.

Касіца зняв капелюх і схвильовано обмахувався ним.

— Хочу запитати вас, капітане, — сказав він раптом, — чи доводилося вам коли-небудь посадити у в'язницю невинну людину?

Трепка похитав головою.

— Я ніколи не арештую людини, доки не пересвідчуся, що вона винна.

— А чи не доводилося вам коли-небудь помилитися?

— Не пригадую такого випадку, — відповів Трепка.

— Але ж такі речі трапляються в практиці міліції?

— Безумовно.

Касіца засопів.

— Я хотів би бути з вами відвертим. У мене склалося враження, що ваш колега мене посадить.

— Чому?

— У мене таке враження, — пробурмотів Касіца, витираючи лоб. — Я намагаюся, як тільки можу, вдавати веселого, але мушу признатися вам, що боюся і неабияк боюся. Ця людина переконала себе, що вбивці потрібні були ті прокляті рукописи, а в мене, як на те, немає свідків, що Містраль сам віддав їх мені. Крім того… крім того… — Касіца завагався, — є ще одна справа, яку можуть неправильно витлумачити… Мене…. гм… бачили в суботу в костьолі. І пан Журка уявив собі, що я ходив туди на підозріле побачення. Тимчасом… буду цілком відвертим, капітане, справа виглядає зовсім інакше. У мене клопоти з сином. У суботу ввечері він раптом подзвонив по телефону і сказав, що хоче неодмінно побачитися зі мною. Чого йому треба було — син не сказав. Мовив тільки, що «почуває себе, немов муха в окропі». Ми умовилися зустрітись у костьолі.

— Це справді досить дивно. Чому син не приїхав сюди? — запитав Трепка.

— Це, власне, — пробурмотів Касіца, — може здатися підозрілим, але я постараюся все пояснити вам. Я ж сказав уже, що буду цілком відвертим. Отже, в суботу одразу ж після приїзду мене попередили, що ви з міліції.

— Он як! — у Трепки була явно кисла міна. — Хто ж вам про це сказав, професоре, Заплон?

— Ні, Мацьошек. Він — надзвичайно недовірлива людина. Кілька років сидів у тюрмі і з того часу скрізь пронюхує таємну міліцію. Ви здалися йому підозрілим. Щождо мене, то я боявся, що ваша присутність тут зв'язана з моїм синком Міхалом. У хлопця досить забруднена репутація. На його рахунку кілька екстравагантних подвигів. Я подумав, що син, можливо, знову влип у якусь історію, і волів би, щоб він тут не показувався.

— Розумію. А думка про зустріч у костьолі належала вам чи йому?

— Звичайно, мені. Я хотів розмовляти без свідків. На жаль, вибір місця, як виявилося, був не дуже вдалий. Мене впізнали.

— Що саме треба було Міхалові?

— Шмаркач заліз у борги. Якщо говорити конкретно — розбив на минулому тижні машину інженера Карася, батька свого товариша. Добре, що хоч без людських жертв обійшлось. Але власник зажадав досить солідного відшкодування і пригрозив передати справу до суду.