Чтение онлайн

На жаль, у Рудих Ямах на нас чекала сумна звістка: Інох уночі помер.

Наступного дня Журка з самого ранку замкнувся в кімнаті, щоб, як він пояснив, теоретично розробити слідство. Трепка й далі був якийсь незрозуміло пасивний і весь час копався на городі.

Тому майже весь час до обіду мені пощастило провести сам на сам з Галінкою.

На жаль, ця невеличка ідилія була дуже несподівано порушена десь близько дванадцятої години. Ми сиділи, пригорнувшись одне до одного, на лаві під каштанами, здавалося, в повній безпеці, коли раптом перед нами виріс Міхал Касіца. Окинув нас похмурим поглядом і, не сказавши ні слова, пішов стежкою далі. Але в мене було враження, що він тиняється десь поблизу. І цього було досить, щоб зіпсувати нам настрій.

— Яка нечиста сила принесла його сюди? — буркнув я. — Вчора зрікався «Пристані», а сьогодні приїжджає, мов нічого й не було.

— Міхал нерозсудливий, — сказала схвильована Галінка. — Ніколи не знаєш, що йому спаде на думку.

— До того ж мені здається, що він не відчуває до мене особливої симпатії, — зауважив я, пильно дивлячись на Галінку. — Чи не ви бува цьому причина?

— Ох, напевно, — засміялася Галінка.

— Він закоханий у вас?

— Так мені здається.

— А ви?

— Нічого серйозного. Хіба взагалі можна думати про Міхала серйозно?

— Гм… — непевно буркнув я.

— Невже ви ревниві?

— Можливо.

— Не треба… — Галінка погладила мене по щоці. — Ви ревнивий, злий міліцейський вовк.

У Пясечному пробив годинник.

— Що, вже дванадцята? — Галінка схопилася з лави.

— Що сталося?

— Я мушу бігти до Мацьошеків, треба зробити перев'язку малому. Яцек розрізав учора коліно до самої кістки.

Ми розійшлися на головній алеї.

На веранді я зустрів Журку, який колупав зубочисткою в зубах.

— Що нового? — спитав я.

— Міхал повернувся, знаєш?

— Так, я бачив його.

— Знову посварився з батьком і побіг, мов божевільний, у сад. Я повинен допитати його. Не подобається мені цей тип.

— Він розбив машину і опинився в скрутному становищі.

— Думаю, що це йому не вперше в житті. Я знаю таких людей. З них усе — як з гуски вода.

Ми розговорилися про молодого Касіцу, а коли ввійшли до вестибюля, всі вже сідали обідати. Журка підійшов до Міхала.

— Після обіду я б хотів поговорити з вами, докторе.

— Про що? — видавив Міхал.

— На кримінальні теми. Це ж, мабуть, цікавить вас? — процідив Журка з посмішкою, яка заморозила загальний настрій.

Тільки тоді, коли вже подали другу страву, за столом виникла млява розмова на найбільш нейтральну тему, тобто про погоду.

— Страшенно душний день, правда ж, панове? — обізвався доктор Касіца, витираючи лисину.

— Скидається на те, що буде буря й натиск, — промовив доктор Заплон, наливаючи собі пива.

— Натиск? — засміялася доктор Протоклицька. — Який?

— Звичайно, міліцейський, — відповів Заплон, обертаючись до Журки. — Б'юсь об заклад, що ви плануєте вирішальний наступ.

Журка змірив його крижаним поглядом, і розмова знову зав'язла.

— Відчиніть вікно, колего, — збудженим голосом звернулася доктор Протоклицька до Йонаша.

— Ви гадаєте, що це очистить атмосферу? — пожартував Заплон.

Йонаш нервовою ходою підійшов до вікна і почав возитися з защіпкою. Зненацька почувся глухий стук. Усі обернулися до Йонаша. Він, червоний, мов буряк, збирав з підлоги черепки з вазона.

— Цього ще невистачало! — зітхнула Протоклицька. — Облиште, Мацьошекова прибере.

Йонаш витер руки і, мимрячи якісь виправдання, попрямував до столу. Раптом став мов укопаний.

— Що з вами, Міхале?

Міхал Касіца підвівся з стільця. Обличчя його перекосилося. Він хотів щось сказати, але тільки змахнув руками і впав на підлогу. Професор Касіца розпачливо крикнув і кинувся до сина. За ним схопились усі. Але допомога була вже зайва. Міхал був мертвий. Професор Касіца важко опустився на крісло.

— Це вбивство… — прошепотів він. — Його вбили… — І професор затулив обличчя долонями.

— Мабуть, ціаністий калій, — тихо промовив Заплон до Журки.

На обличчі поручика заблищали дрібненькі крапельки поту.

— Сядьте всі на свої місця, — сказав він, силкуючись бути спокійним.

В тяжкій мовчанці ми розглядали стіл і людей, які сиділи навколо нього. На столі, біля місця Міхала, стояла відкрита пляшка, тарілка і недопитий кухоль пива. Поруч лежала зібгана паперова салфетка. Перед Йонашем і Протоклицькою, які сиділи поруч, були тільки тарілки і кухлі.

— А де ваша пудрениця? — запитав Журка.

— Пудрениця? — доктор Протоклицька збентежено глянула на нього.

— Пудрениця лежала на столі.

— Ах так… справді… — видавила доктор Протоклицька. — Я сховала її в кишеню.

— Дайте, будь ласка, її мені, — холодно сказав Журка.

Протоклицька нервовим рухом подала йому круглу срібну річ.

— Що це має означати? — схопився Йонаш. — Яке відношення до всього цього має пудрениця?

Замість відповіді Журка спитав:

— Хтось бачив, як доктор Міхал брав паперову салфетку?

Ніхто не обізвався.