Чтение онлайн

Антон, якого на секунду вибили із сідла, взяв себе в руки. Він розвернувся до

Буби і, дібравши з арсеналу найбільш іронічний тон, сказав: 56

57

– То розкажи нам, шо ти бачив! Із задоволенням послухаємо!
– і покосився на

Терезку, неначе силоміць вплітаючи її в колаборацію супроти Буби.

Буба паскудно заусміхався, а пальці його заметушилися по траві.

– Хочеш мене переманити на свою віру, та, Антон? Геометрія, тра-ля-ля! Ге-е-

е-е, не на того напав! Не вір йому, Терезко, я знаю краще за нього, як то все

має бути, - при цих словах Буба ухитрився ще й підморгнути. Терезка

здригнулася. Від упевненості, що бриніла в Бубиному голосі, робилося

незатишно. Буба продовжив:

– Вірите, я знаю наперед, як має відбуватися розмова! Я вже все то повидіві І

я про вас обидвох всьо-всьо-оо-о дізнався!.. Ти би знала, Терезко, шо то є

насправді за один! То такий хитрун! Такий гівнюк! Отак утертися в довіру?!

Знала би ти, як він усе це прорахував! До міліметрика!!! А я спочатку й сам

купився! Думав, він такий покладистий, такий добренький... ех, наївна я

душенька...

Антон увесь пожорсткішав і загострився. Він скептично підсміхався і похитував

головою, чим відразу ж переводив кожне Бубине слово на жарт. Буба піймав його

погляд і збуджено замахав руками:

– Нє, ти поглянь на нього! Ти бачиш, який він засранець? Та він же

насміхається з нас! Я знаю, до чого то! Він хоче забрати в тебе твою папку з

ксерокопіями доцента Козлика, яку ти нам показувала. А тепер буде на ходу

вигадувати різні побрехеньки, лиш би вимацати папку!
– і Буба глянув на неї

таким навіженим поглядом, що довкола серця стислися судини.

Дещо розгублено Терезка сказала:

– Але ж я не показувала вам ніякої папки! І про Козлика не говорила...

– Ну та, теж скажеш - «не показувала»! А хто нам про геометрію торочив тут

цілу годину? Я, скажеш? Та в тебе ж рот не закривався!

– Не було такого!
– сказала вона і глянула на Антона.

Антон подивився на неї і сказав:

– Ну, не зовсім так. Про геометрію ти, звичайно, розказувала, інакше з якого

то дива став би я про АРХЕ-8 отут розпинатися?.. Але папки з собою ти не

мала, тут Буба щось конфабулює. У тебе в сумці лежать мої документи. Коли ми

йшли на Замок, я попросив тебе понести їх у наплічнику. Шоби не загубилися, коли ми тут закра-паємося.

Терезка швидко розв'язала торбу, заглянула, впізнала свою папку на шнурівки

і, навіть не заглянувши до неї, негайно зав'язала сумку назад.

– У сумці тільки мої ксерокопії.

Буба вихопив у повітря вказівного пальця і запально продовжив:

– А бачиш? Я видів то! Я кажу тобі, шо так ся мало стати! Ти мала розкрити

сумку, аби він ше раз подивився на ту папку, а тепер він змусить тебе різними

вмовляннями віддати папочку, або, принаймні, витягти її з сумки. Тоді він

вирве її в тебе і відразу втече. Бо тільки ті листочки йому й потрібні. ЙОГО

ПІДІСЛАЛИ ЗАБРАТИ ЇХ!

Тут Антон кашлянув. Сплюнув і м'яко посміхнувся.

– Так, звичайно. Я такий. Бандюга з широкої дороги, підісланий математичними

мафіозі, які давно вже точать зуб і на доцента Козлика, і на професора

Бурачка, і на всю кафедру асинхронної геотерики... Ха-ха. Терезко, пригадай, як ми ішли сюда, нагору, ми зупинилися покурити. Я попросив тебе покласти

деякі листки до себе в папку. Ти поклала. А тепер я би волів іти додому -

сама бачиш, сутеніється. Сонце низенько, вечір близенько. І хотів би отримати

свої листки назад. То ж є дуже цінні копії... Я повинен їх переписати. Ти

навіть не уявляєш, шо вони значать для мене і від кого дістались!

Щось смикнуло Терезку за нутрощі, бо відчула, як мимоволі опинилася у геть

лажовій ситуації. На Високому

58

59

замку вже споночіло, і поміж кущами почали увижатися якісь обличчя. Стало

страшно. Температура зібралася з духом і заявила:

– Значить так. По-перше. Я вам нічого про геометрію не розказувала і папку

свою не показувала...

Буба гмикнув: «Ну та, якраз! Може, досить дурочку ламати?..»

– По-друге, - продовжила вона.
– ніяких документів я від тебе не брала, це я

твердо знаю. Нашо ти, Антон, вигадав таку історію, мені не зрозуміло. По-

третє, вже зовсім стемнілося, а ви обидва перестали мені подобатися, так що я

йду на маршрутку, а ви собі як хочете. Дякую за компанію і...

Терезка спробувала піднятися, але Антон вхопив її за лікоть і крізь зуби

видавив:

– Нє, сядь.

Терезка стерпла. «Пі-і-іздєц.
– тільки й подумала вона.
– Оце так вляпалася!»

– Терезо. Давай серйозно. Я не жартую. Віддай мої документи. Мені дуже

потрібно повернути їх одній людині.

– А ти відпусти мене.

– Я відпущу, але ти сядь.

– Перше відпусти.

– Сядь, я сказав.

Терезка сіла. Антон відпустив. Рука, там де її стиснув Антон, пекла. Горло

стиснулося від передчуття неприємностей.

– Давай розійдемося нормально, без ексцесів. Сюда ми йшли з порожніми

руками... Це ти пам'ятаєш?
– спитав Антон.

Терезка кивнула, зібрала всю волю у погляд і заглянула в Антонові очі.