Чтение онлайн

на межі тіла і середовища, наче тіло занурене у надтекучий гелій, і вона

пробує знайти опору у власному руховому апараті, але й ця опора теж

розслизькується на дрібні бризки, може, опора десь у кишках, у голові, але це

все розлітається у неймовірному зісковзуванні, в паніці Терезка чіплється за

щось усередині голови, але все просковзує поміж пальців, врешті самі

«пальці», якими вона пробувала зафіксуватися, розлітаються під натиском

слизькості, навіть очі, ПОГЛЯД розлітається міріадами світних точок, на

жодній з яких не можна зупинити погляд, Терезка вливається в осяйну масу

аерозольної пітьми, палаючих бліків на вод і знову БЕЗРОЗМІРНА, БЕЗКОНЕЧНА

ПЛАЗМА

49

– Ну, я кщ овж є розмовля єшзі м ною, том оже, хібащ є ра з. Алепе вне, біль

ш є ні, - сказав Антон і поплес кав Терезку по плечі.
– І тільки й того.

Терезка глибоко втягнула повітря і почула, як заново розкриваються легені -

два м'ясисті прозорі тюльпани. її тіло стало звичайним тілом, а не бронею, котра вивертає реальність і зупиняє потоки літер крізь очі.

Вона зафіксувалася. Пам'ятаючи Антонову пораду, Терезка вхопилася за відчуття

десь у горлі, відчуття обрисів потойбічної піктограми: Терезка спробувала зорієнтуватися і визначити джерело млосної тривоги. Перше, що зробила для подолання цього стану - підтягнула до ніг наплечник і добула

звідти пляшечку з водою.

Озирнулася. Спека стала жирною і липкою, мов лікувальна багнюка. Що ближче

робилося до вечора, то більше тіні нагадували отвори, продерті в золотій

фользі.

Вони сиділи на краєчку бордюра, на тій самій площадці з панорамою на Львів, де й починався спільний в'юк. Трохи далі, на траві під кущем валявся

скоцюблений Буба. Побачивши, що з Бубою все гаразд (у плані присутності), Терезці відлягло: поки нею ковзало, вона свято вірила, що бідолаху й справді

засмоктало у невідоме.

Терезка лиґнула теплої води, мовчки запропонувала Антонові. Той відмовився.

Барига курив, ховаючи лукаву посмішку між пальців з недопалком. Пашіла теплом

рівна земля. Терезка лягла на траву й підперла голову руками. її відпустило, і на душі стало страшно приємно. Легеням зробилося легко-легко, наче з грудей

злетів корсет. Терезка пальцем відтягнула майку і подула собі на зіпрілі

циці. Прохолодно. Приємно.

Очі здавалися відпочилими і повними сил, як два келішки з росою. Зір зробився

до болю гострим: світ кришився від надміру деталей. Гостро. Дуже гостро.

– Ну, як тобі мої дзеркала?
– запитав Антон, не відводячи погляду від

цілющого вечірнього сонця. Ще кілька хвилин, і жарке світило сховається за

деревами. Вечоріло.
– Маєш щось від них для мене?

Терезка струсила головою. Запитували, очевидно, у неї. Насилу розтуливши

рота, вона випірнула з солодких вод мовчання. Скашлянула.

– А-а-а-а... ти про двійників?

Відірвала очі від сонечка, якого щойно вистежила своїм супер-зором, і

подивилася на Антона.

– Про тих, з якими говорила, коли ковзала?

– Так, так, про них, ріднесеньких.

– Відверто кажучи, паскудні.

– А шо, злі?.. Чи трохи нормальні якісь?

Терезка байдуже знизала плечима. Антон, хоч і пробував приховати інтерес до

двійників, напружився.

– Нє, не злі. Тільки страшенно надуті. Зазнайкуваті. Про ноон щось чесали.

– А-а-а-а, - Антон вдав, що йому то по цимбалах. Дізнавшись, що в інших

положеннях він не такий ідеальний, як собі уявляв, його вже не цікавило, що

то за ноон. Терезка зчитувала це, як із книжки. Вона підмітила, як тріпотять

Антонові ніздрі, й потай посміхнулася. (Пальчики несвідомо вовтузились із

зав'язками сумки, сплетеними не так, як завжди.) Очі підмічали на порядок більше, і це було по-новому. Напинання екрана, фокусування діапроектора - ось на що це подібно. Очі ловили вовтузіння кожної

рисочки на Антоновій шкірі, таке ж розбірливе й закономірне, як рух мурах

коло мурашника.

ВІТЕР. ШЕРХІТ СУХОЇ ТРАВИ

її аж підкинуло від несподіванки. «Ого!.. Оце так чіткість! > Смикнувся Буба. Застогнав і сіпнувся вдруге. Схотів перевернутися на інший

бік, натомість сів і очманіло

50

51

розгледівся довкола. Він скидався на осліпленого пророка-невдаху.

Буба щось прохрипів і простягнув руку в їх керунку. Мовчки Терезка

запропонувала плящину з водою. Буба жестом показав, що мова не про те, і

потягнувся до Антонового недопалка. Затягнувшись кілька разів, він зітхнув із

полегшенням.

У повній тиші Буба спробував повернути недопалок Антону, але той махнув:

«можеш добити». Поки Буба пожадливо смоктав дим, Антон відкинув голову до

заходу й насолоджувався промінням. Терезка зауважила, що він дивився на

сонце, зовсім не кліпаючи. Антону, як плазма-тикові з досвідом, сонце більше

не разило. Значить, недаремно кажуть, що «плазма» перетворює людські очі на

орлині. Інакше звідки у неї, по життю короткозорого крота, взявся той гострий

погляд, що виколював деталі, мов дорогоцінні камінці?

– То чому я так «їздила»?
– спитала вона.

Буба підняв голову, мовби на слух визначав, звідки йде звук. Його очі