Чтение онлайн

Дівчата заклопоталися біля столу, Ельза побігла по щось на кухню, а Краусс рішуче відсунув стілець, кивнувши на протилежний бік столу Іполитову. Того не треба було просити. Вони наклали собі салату, ковбаси й шинки, штурмбанфюрер налив усім по келиху коньяку — випили без довгих тостів і накинулися на їжу, наче справді повернулися з голодного краю.

Потім, поважчавши трохи від коньяку й смачної їжі, вони перейшли до вина. Особливо сподобалося Іполитову червоне бургундське, він валив Ніні повний фужер і зажадав, щоб вона випила з ним на брудершафт. Гадав, що дівчина комизитиметься, але Ніна лише обтерла яскраво-червоні губи паперовою серветкою й з готовністю підставила їх Іполитову. Потім знову обтерла їх і мовила якось недбало:

— Хіба в цьому справа? Називай мене, як хочеш, ти одразу пав мені в око, Петер, оце найважливіше… — Вона притулилася до нього, це сподобалося Іполитову, й він попросив:

— Нехай я буду для тебе Петром. Який я Петер?..

— Е-е… — насварилася Ніна тонким пальцем. — Якщо вже сам Краусс назвав тебе Петером…

— Добре, — погодився Іполитов, — усе це пусте, головне, що познайомився з тобою. — Подумав, що, може, даремно викликав Ліду Судову, зовсім даремно, бо Ніна не гірша, певне, вродливіша й стрункіша за Ліду, правда, Ліда гарно стріляє ніколи не губиться, якщо їх закинуть разом, кращої помічниці не знайти.

Іполитов вирішив не зазирати далеко вперед: сьогодні йому доля і Краусс послали Ніну — чудово, хто відмовиться від такої дівчини, і він поставив платівку з танго й запропонував потанцювати.

Ніна пішла охоче й танцювала добре, вся віддавалася танцеві, слухалася партнера, відчувала кожен його рух і бажання, наче вже належала йому, очі в неї блищали й над верхньою губою виступили краплинки поту.

Краусс вимкнув горішнє світло, тепер кімнату освітлював самий торшер — Ніна обійняла Іполитова за шию обома руками, і він уже не бачив, як Краусс потихеньку підштовхує Ельзу до сусідньої кімнати…

Вони лишилися з Ніною самі. Нарешті Іполитов помітив це. Він підвів дівчину до широкої тахти, і вона опустилася на неї втомлено, немов раптом захотіла спати. Іполитов сів поруч, Ніна одразу обійняла його, він потягнувся до неї, і дівчина поцілувала його солодким поцілунком.

— Чекай, я зараз…

Вона відірвалася від Іполитова й зникла, він навіть не встиг дібрати, в які двері, потягнувся, як кіт, мало не замуркотів, розв’язав краватку, скинув туфлі й уважно, за звичкою, роззирнувся довкола.

Торшер освітлював кімнату м’яким рожевим світлом, поруч на низенькому столику стояла пляшка з водою і дві склянки, а на килимі за ним лежала жіноча сумочка.

Іполитов злодійкувато зиркнув на двері й потягнувся до сумочки. Не міг подолати в собі давньої внучки дрібного злодія, либонь, це було вище за нього, жила у нього в крові — заміж клацнув тихо, й Іполитов швидко перебрав вміст сумочки. Побачивши гроші, мало не витягнув і лише зусиллям волі примусив себе кинути їх назад. На дні сумочки лежали маленький бельгійський браунінг і посвідчення — Іполитов розгорнув його і одразу поклав, немов обпекло пучки. Кинув сумочку на місце й, вмить протверезівши, потягнувся до пляшки з водою.

Ось тобі й Ніна, податлива й тендітна, з широко поставленими наївними очима. В такі очі можна вік дивитися й так і не дізнатися, що вони можуть бути жорсткими, уважними й злими: бо на роботі Ніна, мабуть, зовсім інша, вона й мусить бути зовсім іншою там, у гестапо — адже згідно з посвідченням струнка дівчина з родимкою на правій щоці була унтерштурмфюрером СС.

І Краусс спеціально звів її з Іполитовим…

“Е-е… — подумав Іполитов і ковтнув ще води. — Це закономірно, ще одна перевірка, а що мені перевірки, я правильніший за самого Краусса, може, й за самого їхнього фюрера, і на його місці…”

Він не встиг додумати до кінця, що б учинив на місці фюрера, бо повернулася Ніна. Зиркнувши на неї, Іполитов геть-чисто забув і про посвідчення, і про браунінг, та й для чого йому думати про якесь гестапо й пістолет, коли до нього йде таке чудове створіння в легкому розстебнутому халатику.

Іполитов вимкнув світло.

Він увімкнув його через деякий час і жадібно спорожнив просто з горлечка півпляшки води. Ніна лежала поруч — халатик її давно валявся на підлозі, — аніскілечки не соромлячись, ліниво потягнулася і попросила:

— А мені налий шампанського.

Іполитов приніс їй вина, дівчина тільки відсьорбнула і одразу відставила келих. Поклала Іполитову голову на коліна, той скуйовдив їй волосся, вона гойднула головою, останні шпильки посипалися на килим і тахту, очі в дівчини округлилися й потемнішали, вона попестила Іполитова по щоці й запитала пошепки:

— Ти давно звідти?

— Давно, — відповів невизначено, бо вирішив відбуватися саме такими обтічними словами.

— Краусс сказав, що скоро ти знову… — затнулася.

— Що?

— Що маєш важливе завдання.

Іполитов зареготав зовсім щиро.

— Може, Гюнтер і знає щось, але мені це невідомо.

— Він казав, що сьогодні ви…

— Так, сьогодні вранці снідали в ресторані. Потім каталися по Берліну, поки нарешті не завітали до вас.

— Для чого криєшся переді мною?

— Я криюся? — очі в Іполитова дивилися зовсім чесно, такими очима він умів дивитися на прокурорів і слідчих, коли доводилося відповідати на їхні численні запитання, іноді це допомагало йому, але Ніна, судячи з усього, не повірила, бо мовила пошепки:

— Ти сподобався мені, Петре, ніколи не зустрічалася з таким чоловіком, хочеш бути завжди зі мною?

— Хочу. — Справді, цієї миті Іполитов не брехав, то інша справа, що через півгодини йому розхочеться, однак зараз був чесний навіть перед самим собою.

— Скажи Крауссу, щоб він послав мене з тобою.

— Куди?

— Не придурюйся. Я радистка й не підведу.

— Це точно — не підведеш…

— Отож, — зраділа Ніна, — я всюди з тобою: куди ти, туди і я.